Обмен учебными материалами


Литература первой половины XIX века



наруживал столько глубокое™, юмора, саркастической желчи, поэтического очарования и деспотическом, прихотливой, свое­нравной власти над душою читателя»

Филистерскую Германию олицетворяет в романе кот Мурр. Он самодоволен, наделен ярко выраженным чувством собствен­ничества, по-обывательски сентиментален, склонен к мечтатель­ности. Мурр хочет обессмертить свое имя в потомстве, он пишет стихи. Из-под пера его вышли назидательный роман «Мысль и чутье, или Кот и собака» и трагедия «Крысиный король Кавдал- лор». Ему не чужды сочинения и на публицистические темы. Известность в кошачьих кругах получил его трактат «О мыше­ловках и их влиянии на мышление и дееспособность коша- чества». Гофман в данном случае высмеял «творчество» и «на­учные» разыскания филистеров от искусства и науки, имевшие широкое распространение в тогдашней Германии.

В произведении воссозданы этапы духовной эволюции кота Мурра. В студенческие годы Мурр заражен робким духом сво­бодомыслия. Он даже становится членом молодежной корпора­ции, оппозиционно настроенной по отношению к властям. Правда, оппозиционность Мурра и его товарищей не представ­ляла опасности для государства. «Наш союз,— сообщает он,— основывался единственно на сходстве убеждений. Ибо вскоре объявилось, что каждый из нас предпочитает молоко воде и жаркое хлебу». Гофман в данном случае издевается над бур- шеншафтами — студенческими организациями, возникшими в Германии в конце 10-х гг. XIX в. Доставляя полиции немало хлопот своими буйными попойками, дуэлями, бурши не имели какой-либо серьезной политической программы. Единственная их политическая акция — убийство драматурга Коцебу, шпио­нившего в пользу русского самодержавия.

Ненависть Гофмана к современному ему социальному и по­литическому строю особенно рельефно выразилась на страницах романа, посвященных изображению жизни «кукольного» кня­жества Зигхарствейлер. Размеры его столь ничтожны, что князь Ириней имеет возможность просматривать его с балкона в под­зорную трубу от начала и до конца. Он всегда знает, как «обра­ботали свои виноградники Ганс и Кунц и уродилась ли пше­ница у Петера».

Гофман заостряет внимание на интеллектуальном убожестве властителей немецкого народа. Князь Ириней характеризуется как «сиятельный олух», как ничтожество с претензией на значи­тельность. Его сын Игнатий отмечен уже печатью явного вы­рождения. Под стать «самодержцу» и его окружение. Титуло­ванную знать достойно представляет барон Алкивиад фон Випп.

1 Белинский В. Г. Поли. собр. соч., т. 4, с. 311.

— 244 —

Амадей Гофман

Он часами «лорнирует прохожих» или старается плюнуть в се­редину камня, специально для этой цели врытого под окном его дома.

Среди таких титулованных дегенератов вынужден вращаться Иоганн Крейслер, талантливый музыкант-романтик. В затхлой придворной атмосфере он тоскует по чистому воздуху, по воль­ным просторам. Его удерживает при дворе лишь любовь к эсте­тически чуткой Юлин да дружба с Абрагамом, хозяином кота Мурра. Однако взаимная привязанность Крейслера и Юлии не может привести к браку. Композитор бежит в Канцгеймское аб­батство. Жизнь здесь поначалу складывается в духе его идеа­лов. Он находит в монашеской среде дружески расположенных к нему людей (монах Иларий и др.), по тлетворное влияние времени проникает и в стены монастырской обители. Крейслер снова вынужден отправиться в изгнание. Положение его тра­гично. По замыслу Гофмана, он должен был окончить свой жиз­ненный путь в психиатрической больнице. Таков, по мнению пи­сателя, удел художника в современной ему Германии.

Каков художественный метод Гофмана? Вопрос этот сложен. Большинство исследователей считают Гофмана романтиком, ио есть и такие, которые относят его к реалистам. Действительно, можно выдвинуть немало, казалось бы, неотразимых аргументов причастности Гофмана к реализму. Его отрицательные об­разы, при всей своей карикатурности и фантастичности, всегда имеют реальную жизненную основу, они исторически верно пе­редают существенные черты людей определенного социального слоя. Гофман сам указывал на жизненные истоки своих произ­ведений.

Загрузка...

Однако возникает вопрос, могут ли такие жизненно правди­вые образы появиться в творчестве писателя-романтика? Опыт развития мировой литературы отвечает на это утвердительно. В произведениях Ж. Санд, В. Гюго, А. Мицкевича и других признанных гениев европейского романтизма отрицательные герои всегда отражают типические свойства людей определен­ной социальной среды, тогда как положительные воплощают в себе авторские представления о возможном, идеальном чело­веке. Гофман в данном случае не составляет исключения. В его творчестве реальное также совмещается с идеальным. Двупла- новость романтического искусства есть отражение противоречи­вости романтического мировоззрения, в котором отрицание без­духовных сторон жизни совмещается с утверждением идеала, нередко лежащего за гранью реальной действительности. Гоф­ман осмысливал реальный мир мистически, полагая, что его развитие определяется неподвластными разуму сверхъестествен­ными силами. Подобный взгляд на жизнь и делал его роман­тиком,

— 245 —

Німецький романтизм

вони обрали пустинника Серапіона, ранньохристиянського святого, який від­значався незвичайною силою уяви, духовного видіння, що затьмарювало реальність. В “Серапіонових братах” Гофман вивів самого себе і кількох своїх близьких берлінських друзів; кожен із “серапіонів” читає новели, яким при­таманні певні тематичні відмінності.

У науковій літературі зазначалося, що це “зображення співдружності творчо обдарованих людей, які цілими вечорами читають художні твори і обгово­рюють їх, так типізовано тут, що здається вихопленим із життя”.1 Не випад­ково ж “серапіонове братство” згодом не раз ставало прототипом реальних явищ літературного життя. Досить згадати товариство “Серапіонові брати” в Петрограді 20-х років, гурток А. Комарова в 30-ті роки. Як писав А. Шам- рай, “якесь відлуння “Серапіонових братів” чулося і в літературному житті бурхливих 20-х років на Україні”.

Як вершина творчості Гофмана багатьма критиками й літературознавцями оцінювався його роман “Житейська філософія кота Мурра”, і для цього є серйозні підстави. Тут знайшли розвиток характерні гофманівські теми й мотиви, особливості поетики й стилю, і водночас маємо в романі й дещо нове для творчості цього письменника. Можна сказати, що “Кіт Мурр” є найбільш “реалістичний” твір Гофмана, в тому розумінні, що в ньому, за винятком деяких побічних епізодів, відсутня фантастика, тут обидва світи, філістерський і поетичний, зміщуються в одну, реально-життєву площину. Цікава трансформація відбувається і з образом доброго чарівника в особі майстра Абрагама: всі свої чудеса він творить на основі законів механіки й оптики, сам же не зазнає ніяких метаморфоз, тобто теж залишається в реаль­но-життєвій площині. Словом, у даному романі атрибутивне для творчості Гофмана протиставлення філістерів і ентузіастів не “унаочнюється” проти­лежністю реально-життєвого і поетично-фантастичного світів, ентузіасти тут не мають своїх Атлантид чи Джинністанів. Але від цього назване проти­ставлення аж ніяк не послаблюється.

Це різке протиставлення в романі “Житейська філософія кота Мурра” ефектно здійснюється композиційними засобами. У зв язку з цим необхідно сказати, що композиція — це не тільки побудова твору, розміщення його компонентів, а й інтерпретація тематичного матеріалу. За допомогою ком­позиції розставляються акценти, щось висувається на перший план, а щось залишається в тіні, встановлюється певна ієрархія цінностей. Композиція “Кота Мурра” підпорядкована завданням загостреного протиставлення названих світів та іронічно-пародійної подачі філістерського світу, до якого зводиться, зрештою, наявна дійсність.

1 Шамрай А. П. Ернст Теодор Амадей Гофман. — К., 1969. — С. 172.

Е.Т.А. Гофман

Композиційний прийом, до якого вдався Гоф- ман у романі, означений в його повному заголовку:

“Житейська філософія кота Мурра, вкупі з фраг- ментами біографії капельмейстера Йоганнеса Крайслера, які випадково вціліли в макулатурних листках”. А у зверненні до читачів “видавець”

Гофман пояснює, як сталася ця “плутанина”: пи- шучи свій твір, кіт Мурр виривав листки з книги, яка лежала на столі його господаря, і “в простоті душевній використовував їх почасти для підклад- ки, почасти для просушки сторінок”, в друкарні ж проявили недбалість і набрали цю суміш як один текст. Ось таким чином в одному творі примхливо переплелися “мурріана” й “крайсле- ріана”, а в результаті, склалася не просто двопла- нова, а скоріше двох’ярусна композиція, де ниж-

ній ярус становить “мурріана”, а верхній — “крайслеріана”. Ці два яруси різні за своїм змістом, за генезою і стилем: “крайслеріана” тяжіє до висо- кого трагедійного полюса, “мурріана” — до комедійно-пародійного, ге- нетично вона пов’язана з тваринним епосом.

У цьому романі Гофман знаходить найадекватнішу форму для зображен­ня світу філістерів, форму комедійно-пародійну, що йде від тваринного епосу. Адже ті фундаментальні риси, якими у нього характеризується цей світ, — низького, тваринного походження, вони пов’язані з шлунком, “при­родними інстинктами”, етикою егоїзму. Ця сутність не долається і не зні­мається всією тією вченістю, якої набирається кіт Мурр, виявляючи рідкісні таланти в освоєнні філософії, науки й літератури, бо при всьому тому “інте­реси шлунку” лишаються центром його життя (”То наш невмолимий фатум!

0 апетит, ім’я тобі — Кіт!”). Річ у тім, що вченість Мурра не переростає в духовність, не міняє його сутності, вона — у владі “первісних інстинктів”,

1 як би високо не злітала його “крилата думка”, вона незмінно повертається до ситої їжі, теплої постелі й приємних пригод на горищі та даху.

Ще відвертіше, в грубій формі, проявляється ця сутність в інших пред­ставників “котячо-собачого царства”, змальованого в романі. Це царство, “мурріана”, охоплює все тогочасне німецьке “офіційне суспільство”: тут коти представляють бюргерство й бюргерську інтелігенцію, а собаки — дворянство з вищим чиновництвом. Сатира Гофмана набирає майже універсального розмаху, в її кривому концентруючому дзеркалі знахо­дять відображення і структура тогочасного німецького суспільства, і специ­фічні відносини між різними його верствами.

Німецький романтизм

Дія роману, точніше “крайслеріани” (бо у “мурріани” свій, суто побутовий художній простір, що включає кімнату, горище та двір) відбувається в карликовому князівстві Зігхарт- свайлері, до того ж князівстві фіктивному, бо після вигнання Наполеона воно було вклю- чене у “велике герцогство”. Проте князь Іре- ней зберіг свій титул, двір і бюрократичний апа- рат, він нібито править так, як і раніше правив, а добрі бюргери робили вигляд, ніби все ли- шилося по-старому і “продовжували жертвува- ти собою ради вдоволення двора”. Словом, все тут фікція, гра, театр маріонеток, що зійшов зі сцени й підмінив життя. Князь Іреней, його при- дворні й чиновники—це маріонетки, ляльки, що

розігрують свої ролі за неписаним сценарієм, до того ж у переважній більшості ляльки з коротким заводом, на кілька кроків. Тут цілком торжествує “принцип механістичності”, що є ворогом життя, відчуження і знеособлення людини.

Але і в цьому світі маріонеток плетуться підступні інтриги, розігруються жорстокі людські драми. Таку всеохоплюючу, звичайно, в масштабах Зігхартсвайлера, інтригу плете радниця Бенцон, фаворитка князя, яка заради того, аби зберегти свою владу при дворі, прагне віддати дочку Юлію за зовсім ідіотичного принца Ігнація, “приреченого на все життя лишитися дитиною”. І це стає найтяжчим ударом для Крайслера, який покохав цю чарівну, духовно близьку йому дівчину.

Як зазначалося, Крайслер перейшов у роман із “Фантазій в манері Калло” і набув у ньому остаточної завершеності — завершеності образу романтично­го героя, характерного для творчості Гофмана і значною мірою для всього німецького романтизму. Він не е титаном і бунтарем, що кидає виклик усій світобудові, його героїзм — у високій духовності, у безкомпромісній вір­ності й служінні їй своїм мистецтвом. Саме це й піднімає Крайслера над середовищем, що його оточує, раз і назавжди протиставляє йому. Це добрий геній, який духовно збагачує людей своєю музикою, хоч часто він буває різ­ким у поводженні, іронічним і саркастичним у своїх судженнях та оцінках. Але іронія і сарказм у Крайслера — це засіб самооборони у світі філістерів

і маріонеток, засіб оборони духовних цінностей від натиску цього світу.

Недооцінювана на батьківщині, творчість Гофмана завоювала найширше визнання за її межами й стала фактором значної й тривалої дії в європейсь­кій і американській літературах. їй належить визначальна роль у формуванні гротескно-фантастичної течії в романтизмі, яка набула значного поширення

А “Кіт Мурр”

Г. Гейне

в Ю 30-х роках минулого сторіччя. Вплив Гофмана, його імпульси тією чи іншою мірою проявилися у творчості таких видатних і різних письмен­ників, як Едгар По і Бодлер, Бальзак і Діккенс, Гоголь і Достоєвський. Нова хвиля інтересу до Гофмана і його впливу піднялася наприкінці XIX і в першій половині XX сторіч, теж захопивши, поміж інших, таких видатних і різних письменників, як О. Уайльд і Г. Манн, Ф. Кафка й М. Булгаков.

1.8. Г. Гейне

(1797_ 1856)

Можна сказати, що Генріх Гейне є не тільки найзначнішою, а чи й не найхарактернішою постаттю пізнього німецького романтизму. Еволюція його творчості виразно відбиває істотні закономірності й тенденції розвитку німецької літератури 20 — 40-х років, коли в ній відбувалися бурхливі й складні процеси. В літературу він прийшов на межі 20-х, коли ще були живими й дієвими традиції раннього романтизму, і його поетична твор­чість, в основному, розвивалася в річищі, прокладеному фольклорно-народ­ною течією. Різкий поворот наступає в 30-ті роки, коли зростає громадсь­ко-політична активність поета, він все більше проймається радикальними настроями і на початку 40-х проголошує себе “барабанщиком революції”. В його творчості цього періоду публіцистика тіснить поезію, і річ тут не лише в тому, що він пише переважно публіцистичну прозу, — його поезія теж значною мірою стає публіцистичною. В останній період життя й твор­чості період “матрацної могили” — Гейне повертається до ліричної поезії, яка набуває нового змісту й звучання.

Водночас слід сказати, що творчість Гейне, особливо 30 — 40-х років, не вкладається в рамки романтизму, навіть найширше трактованого. Це був період в історії німецької літератури, коли романтизм у формах, уста­лених в попередні періоди, переживав кризу, коли письменники активно шукали нові шляхи й форми творчості. Це далеко не завжди означало роз­рив з романтизмом, його світоглядними засадами й естетикою, — пошуки продовжувалися, і в їх параметрах, зокрема в німецькій літературі, теж наступає час взаємодії романтизму з утопічним соціалізмом. Паралельно спостерігається розвиток реалістичних тенденцій, зокрема у письменників групи “Молода Німеччина”, Г. Бюхнера тощо. На цей же період припадає розквіт бідермаєру в німецькій літературі й мистецтві, і всі ці різнорідні елементи й інтенції нерідко примхливо перепліталися у творчості багатьох тогочасних німецьких митців, в тому числі й Гейне.


Последнее изменение этой страницы: 2018-09-12;


weddingpedia.ru 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная